2021 книжковий рік
2021 рік виявився для мене літературно-насисеченим та різноманітним. Я прочитала 28 книг, це в два рази більше, ніж у минулому році. В цьому році я перший раз стала читати книги на французькій: зі словником, іноді підглядаючи в переклад, але тим не менш! «Біографія голоду» (про дитинство письменниці, проведене в різних країнах – сподобалась) та «Синя борода» (про дивного співмешканця та стосунки з ним. Сподобалася менше за інших, але викликала гостре бажання випити гарне шампанське). Ще одну її книгу «Страх і тремтіння» я прочитала в перекладі. Це розповідь письменниці про її роботу у японській кампанії. Книга мені допомогла поглянути на свою роботу в тайській школі з більшою іронії і пролила трохи світла деякі особливості азійської культури.
Найулюбленішою книгою цього року стала «Таємна історія» Донни Тартт. Ця амальгама грецької трагедії та Гаррі Поттера буквально огорнула мене своєю таємничою, готичною атмосферою, і я не могла відірватися від роману! У мене навіть з'явилося бажання її перечитати, тому що з першого разу, мені здається, і не вловити всю багатошаровість смислів цього роману.
Книга, яка вразила мене найбільше і залишила незабутній слід на довгі роки – «Будинок у небі». Це мемуари канадської журналістки Аманди Ліндхейл, яка 460 днів була бранкою у Сомалі. У романі вона розповідає про пережиті жахи полону, як їй вдалося вижити і не збожеволіти. Дуже важка книга, яка не давала мені заснути кілька ночей поспіль.
Інший роман, який теж мене вразив цього року – «Соловей» письменниці Крістін Ганна. Це історія про двох єврейських жінок у Франції під час Другої світової війни. Роман можна назвати відверто жіночим та сентиментальним, але мені сподобався. Мабуть, бо я сентиментальна жінка. Іноді.
Ще один роман про жіночу долю, прочитаний цього року, - «Місто жінок» Елізабет Гілберт. Я якось несерйозно сприймаю цю письменницю, але роман справив приємне враження. Дії відбуваються на тлі Нью-Йорка різних десятиліть, а це не може залишити мене байдужою.
Книга, яку я читала просто, щоб розслабитись – «Моя сім'я та інші звірі» Джеральда Даррела перенесла мене на острів Корсика, де проходило дитинство письменника в оточенні різноманітних тварин та його веселої родини. Я вже читала роман цього автора і те, з якою любов'ю та непідробним інтересом описує життя тварин і птахів, мене розчулює.
Ще один письменник, до якого я повернулася цього року, бо в нього вийшов новий роман – японець Кадзуо Ісігуро. Його новий футуристичний роман «Клара і сонце» про життя роботів залишив приємні враження і, як і попередні романи, Ісігуро змусив задуматися про питання, які швидше за все стануть перед людством дуже скоро.
Також я прочитала дві книги буддійських авторів: «Як практикувати» Далай-лами XIV та «Мистецтво спілкування» Тіт Нат Хан.
Такі популярні зараз книги про саморозвиток я не дуже люблю і читаю їх дуже вибірково. Цього року їх було три: «Ted Talk. Слова змінюють світ» Кріса Андерсона, «Есенціалізм. Шлях до простоти» Грега МакКеона та «12 правил життя: протиотрути від хаосу» Джордана Петерсона. Перші дві виявилися справді корисними, а ось остання видалася мені маренням релігійного фанатика і стала найгіршою книгою, прочитаною цього року. Мені шкода, що я витратила на неї час та гроші.
І ще однією книгою-розчаруванням цього року став бестселер швейцарського письменника Жоеля Дікера «Правда про справу Гаррі Квеберта». Мені книга здалася бездарною та вульгарною, як вона могла стати бестселером – я не знаю. Точно нікому не стала б рекомендувати.
Дві книги, які я так і не дочитала цього року – це книга іспанською «По той бік зими» Ісабель Аййєнде та англійська «Мусульманська проблема. Чому ми помиляємось щодо ісламу і чому це важливо» Тавскіфа Гана. Першу я не подужала через свою лінощі, хоча Ісабель Аййєнде я люблю і сподіваюся все-таки дочитати її наступного року, а друга відштовхнула мене деякими висловлюваннями автора, з якими мені важко погодитися.
З класики я прочитала «Милий друг» Гі де Мопассана та два романи Володимира Набокова «Пнін» та «Камера обскура». Психологізм останнього дуже сподобався, та й загалом, спостерігати те, наскільки майстерно Набоков орудує словом - одне задоволення.
Цього року я вперше прочитала роман сучасної російської письменниці Людмили Улицької «Казус Кукоцького». Було відчуття, що я дивлюся старий радянський фільм, атмосфера книги від мене така далека, як і атмосфера в книгах Гі де Мопассана. Розумом я розумію, що це добрий і складний роман. Але мої відчуття стосовно нього швидше нейтральні. Припускаю, що я просто не доросла ще до нього.
Найбільша книга цього року – це біографія Уінстона Черчілля “Черчіль” автора Франсуа Бедаріда. Насилу насилу, особливо частини про політичні перипетії британських партій. Біографічні частини та опис часів Другої Світової були дуже пізнавальні. Я хотіла більше дізнатися про Черчілла, як про людину і загалом книга закрила цей мій запит.
Окрім японських романів Амелі Нотомб, про Азію я прочитала ще й «Східні ліжка» Ентоні Берджесса. У книзі автор описує драматичну взаємодію Сходу та Заходу на території Британської Малаї (західна частина сучасної Малайзії). Не можу сказати, що книга мені сподобалася, але читати її, перебуваючи в Азії, було досить цікаво.
Книга про культуру Заходу, яка мені дуже сподобалася, і я вже встигла багатьом порекомендувати - «Скандинавська теорія всього. У пошуках кращого життя». Ця книга фінської та американської журналістки Ану Партанен, яка порівнює життя у США та скандинавських країнах, загострюючи увагу на питаннях відносин дітей та батьків, відносин статей, роботодавців та працівників, держави та громадян. Мені дуже сподобалась ця книга, тому що я завжди до ладу не могла сформулювати, що мені було «не так у штатах», а книга допомогла скласти мої хаотичні думки в систему. Мені здається, її варто прочитати всім, хто сліпо вірить у «американську мрію».
Однією з найцікавіших книг цього року став наук-поп «Крізь дзеркало мови» Гай Дойчера. - Було досить захоплююче.
Продовжуючи тенденцію минулого року – читати книги про стосунки з грошима, цього року у свою скарбничку я додала ще дві з них: «Таємне життя грошей» Кен Гонда та «Найбагатша людина у Вавилоні» Джордж Клейсон. Дуже сумніваюся, що вони якось кардинально вплинули на мої стосунки з грошима, як би мені цього не хотілося.
Цього року я прочитала дві книги психолога Еріха Фромма: «Дзен буддизм та психоаналіз» та «Мати чи бути» і обидві мені сподобалися. Ще я прочитала книгу психолога Віктора Франкла «Сказати життя так! Психолог у концтаборі». Назва говорить сама за себе. Звісно ж – рекомендую.
"Мета людини - бути чималим, а не володіти чимало чим" Еріх Фромм «Мати чи бути»
Таким був мій літературний 2021 рік. Бажаю всім захоплюючих книжкових відкриттів наступного року!
