Строкатий Бруклін
У Брукліні немає нормального району. Це я зараз без жартів - вони всі з приколами. Немає такого: о ось кльовий райчик, там і ті й ті живуть, і те й се є. Щоб райчик став для вас (саме для вас, а не об'єктивно) кльовим, спочатку, будьте ласкаві, зарахуйте себе до певної "групи за інтересами". Зараз поясню.
Випало мені сьогодні побувати в чорному районі. Саме чорному, чорному як ніч. Ви думаєте на кшталт: ай, Нью-Йорк, столиця світу, найрізнокольоровіше місто, тут усі одне одного поважають, закохуються чорні з білими, білі з азіатами, хлопці з хлопцями тощо, плавильний котел. А фіг вам! Не правда це! Частково правда, точніше. Коротше, йду я тому по райчику посеред білого дня і почуваюся як шматочок біленького м'яска. Білою дівчиною, що ступила на чужу територію, розумієте?! Прибульцем, заблукалою овечкою. З-за рогу місцевий дядечька усе це коментує: "Оу, сач е стронг гел!" (прим.авт.: яка смілива дівчина) - мовчіть, дядьку, і без вас не нудно!... А родзинка цієї історії в тому, що моя подруга, до якої я, власне, і йшла, почувається абсолютно комфортно в цьому районі! І все тому, що її "вставляє" чорна культура, у неї багато чорних друзів, хлопець чорний, вона в темі, так би мовити.
Ну так слухайте далі: приїжджаю я до себе додому на район. І така: фууууух. Тут уже безпечно, всі такі мілашки, можна розслабитися. Але подивіться навколо! Індіанці з Центральної Америки коптять на всю вулицю свої шашлики, з машин долинає "дале-дон-дале", низькорослі латиноамериканські жінки на десятисантиметрових підборах тягнуть набиті немовлятами візочки, а за ними підстрибом біжать ще дві-три дитини. Одна моя подруга, потрапивши до мене на район, так мене й запитала: це ж іспанський район, тут безпечно? А я така: тю, а чого ні? А все тому, що тут я - в темі! "Ойе, якісь проблеми?" - тут я хоч знаю як відповісти, як за себе постояти, якщо що. Хоча буду чесною: мій район не чисто-іспанський. Його розбавляють хіпстери і поляки. А от якщо б я потрапила у справжній іспанський район в Бронксі або Гарлемі то було б приблизно те саме, що і з чорним районом.
Так і справа навіть не у віддаленості культури. Я терпіти не можу Брайтон-Біч. Це теж гетто, тільки російськомовне. Для мене Брайтон - це потворний сурогат радянської та пострадянської культури. І потрапляючи туди, я почуваюся хоч і безпечніше, але не менш некомфортно, ніж на районі у чорних. Тому що це - не моя культура (у чорних хоч музичка норм буває). А одягаються, до речі, ці райони дуже схоже (чим більше блискіток і хутра - тим краще)… А комусь - подобається.
Комусь подобається жити в хіпстерському районі. Я прожила в ньому півтора року. І там теж є для мене свої нюанси. Тому що я - не хіпстер. Хіпстери Нью-Йорка бачаться мені бомжами, які вважають себе володарями світу. А комусь - подобається.
Є польський район. Де всі блондини, а на тротуарах валяються порожні пляшки з-під горілки. Колись я писала про це у себе на фейсбуку, після чого мій польський сусід ледь не відрізав мені руки за такий наклеп на його священний народ. Так, робіть акцент на священному: якщо ти в польському районі Нью-Йорка скажеш, що ти з України, вони на тебе подивляться "понаїхали..." . А комусь - подобається.
Є арабський Бей-Рідж. Там начебто все норм, але тільки можна виглянути з вікна, а на задньому дворі групка чоловіків буде молитися на килимках.
А недалеко від нього, на диво, єврейський Мідвуд. Там в магазинах нема креветок, бо ортодоксальні євреї їх не їдять. В Мідвуді я прожила свій найкращий рік в Нью-Йорку.
Є білий Парк-Слоуп. Там усе дорого, органічно і йогово. Там ви будете білою вороною серед білих, якщо у вас немає зелених. А комусь - подобається (мені, але поки не маю достатньо зелених).
Але, не дивлячись на все це, я - бруклінська дівчина. Щоразу, повертаючись із Мангеттена, я полегшено видихаю. У Брукліні просторіше, повільніше і більш "даун ту зе ерс" (заземлено). Зовсім непогано, хоч і не Салтівка!
