Ісан - королівство в королівстві Таїланд
Два з половиною роки тому, повернувшись до рідної України після чотирьох років життя в Нью-Йорку, я зрозуміла: душа прагне екзотики. В Африку їхати я не була готова, в Латинській Америці я була, тому Південно-Східна Азія здалася мені тим самим «дешево і сердито» варіантом. Купивши за 200 доларів квиток до в'єтнамського Хошиміну, наприкінці січня 2020 року я стояла на кухні своєї подруги, пила чай та читала перші новини про новий китайський вірус. Мій рейс був завтра. «Ну не скасовувати ж поїздку через якийсь вірус?» подумала я і з легкою душею відлетіла до Азії.
Саме В'єтнам був моїм початковим планом. Я хотіла знайти там роботу вчителя англійської мови, трохи попрацювати та трохи помандрувати. Але 2020 рік, як ми знаємо, змінив плани майже всіх людей. Я не стала винятком. В'єтнам почав вживати антивірусних заходів вже у лютому минулого року. На початку березня стало зрозуміло, що роботу тут найближчими місяцями не знайти – школи вже були закриті на невизначений термін. А у середині березня вірусна істерика накрила весь світ. Країни почали закриватися, рейси скасовуватись, посольства наполегливо рекомендували своїм громадянам повертатися до своїх країн. З В'єтнаму в Україну рейси розкупили за пару годин. Я не встигла, та й не була певна, що хочу. Але й у В'єтнамі залишатися бажання в мене не було: багато хостелів відмовлялися селити іноземців, багато кафе – відмовлялися продавати білим їжу. Атмосфера була досить недружня. Спробувавши, наскільки це було можливо в цій ситуації, тверезо поміркувати, я вирішила летіти до Бангкока. Тоді здавалося, що Таїланд ще не охопила паніка, і в разі чого - відлетіти з Бангкока завжди простіше, адже це основний хаб Південно-Східної Азії. Прилетівши до Таїланду, я не поспішала купувати квитки додому. Я почала шукати роботу вчителя в Таїланді і дуже швидко її знайшла. Мені запропонували позицію у віддаленій північно-східній провінції. Я погодилася відразу: у ситуації крайньої невизначеності я була рада будь-якій пропозиції. Відсидівши двомісячний локдаун у Бангкоці, у червні 2020 року я переїхала до тайської провінції за двісті кілометрів від кордону з Лаосом – Сакон Накхон….
Сакон Накхон – це одна з двадцяти провінцій найбільшого регіону Таїланду – Ісан. На півдні регіон межує з Камбоджею, на півночі відома річка Меконг відокремлює Ісан від Лаосу. Ісан - це найбільш нетуристичний регіон країни. Тут немає пляжів, місцевість тут досить однакова: пагорби, рисові поля, безліч містечок та сіл. Але особисто для мене ця нетуристичність та автентичність Ісана і робить його таким сприятливим місцем для занурення в азійську культуру. Хоча це не найкомфортніше місце для життя в Таїланді для іноземця, саме в Ісані можна доторкнутися до справжнього Таїланду без туристичних прикрас та нальоту бренду «країни усмішок». Вирушаючи в Азію, я це й шукала: екзотику та автентичність.
Населення Ісана етнічно відрізняється від решти Таїланду. Тут багато тайців лаоського, камбоджійського та китайського походження. Така сама справа і з мовою: на прикордонних з Камбоджею територіях люди розмовляють кхмерською, а в моїй провінції – лаоською. Хоча, звичайно, всі знають «бангкокську» тайську. Як і на решті території країни, більшість тайців Ісана сповідує буддизм і вірить в анімізм (духів).
Ісан – найбідніший регіон Таїланду. Дуже багато місцевих задіяні в сільському господарстві, і якщо ви купили тайський рис, швидше за все він був вирощений в Ісані. Рівень зарплат у регіоні значно нижчий ніж в інших частинах країни, дехто живе за межею бідності. Багато жителів переїжджають до столиці, а більшість тайських дружин іноземців, які проживають у Таїланді, це саме мешканки Ісана. Я не була в Патаї (мекці тайського секс-туризму), але чула, що дівчата та ледібої, які там працюють у нічних клубах – теж ісанівці.
Я живу в невеликому містечку Саванг Даен Дін із населенням приблизно тридцять тисяч людей. У містечку є один супермаркет, один продуктовий ринок, багато маленьких бакалійних магазинчиків, перукарні, одна лікарня, кілька стоматологічних клінік, три школи, два магазини 7/11, два кофешопи тайської мережі Amazon і два храми. Споротом можна займатися у трьох місцях: у невеликому парку з озером, де вечорами місцеві здійснюють пробіжки, у крихітному невиправдано дорогому для такої глушині тренажерному залі ($30/міс) або можна ходити до публічного басейну при лікарні ($1,5 за відвідування). Нічне життя відбувається в основному в ресторанах хот-пот (азіатське барбекю) та в трьох барах, де у вихідні виступають місцеві музиканти. За вісімдесят кілометрів на схід і на захід знаходяться два великі міста. Туди місцеві (і я) їздять за ковтком цивілізації: там є шопінг-моли, кінотеатри, аеропорт та кілька університетів.
Як я вже сказала, я отримала посаду вчителя англійської у звичайній державній школі. Візу для роботи вчителем у Таїланді отримати досить просто: потрібен диплом про вищу освіту, довідка про несудимість, документ, що підтверджує знання мови, якщо ви не є носієм та стопка якихось документів від школи, що підтверджує намір вас найняти. У деяких провінціях не носіїв мови просять скласти місцевий тест на знання англійської мови. На відміну від того ж В'єтнаму, де робота на туристичній візі – досить поширене явище, у Таїланді з цим дуже суворо. Знайти роботу без офіційного працевлаштування практично неможливо. На який термін подається віза – залежить від офіцера міграційного офісу. Можуть дати лише на три місяці, а можуть і одразу на півроку.
Вчитель у Таїланді – дуже шанована людина. Так що стільки поваги та почестей до своєї персони як тут, я у своєму житті не відчувала ніколи. Мої учні стають переді мною на коліна коли їм потрібно щось уточнити поза уроком, приймають навіть найпростіше «удачі на контрольній» за чарівне побажання, готові завжди відгукнутися на моє прохання. Мені пощастило: я викладаю у старших класах. Моїм учням 16-18 років, так що мені не треба стрибати та танцювати перед ними як це роблять вчителі-іноземці у дитячих садках та початкових школах. Я маю справу з досить дорослими хлопцями, дівчатими, та ледібоями, які діляться зі мною таємницями свого першого кохання і іноді жартують непристойні жарти.
А ось із тайськими колегами налагодити зв'язок виявилося не так просто, як із учнями. По-перше, більшість вчителів не розмовляє англійською. Навіть деякі тайські вчителі англійської говорять на такій ламаній його версії, що розмовляти з ними практично неможливо. По-друге, тайці в Ісані в принципі ставляться до іноземців з певною побоюванням. Ми тут настільки рідкісні гості, що люди просто губляться від нашого вигляду. У Саванг Даен Діні, наприклад, іноземців можна перерахувати на пальцях двох рук. Я тут – єдина біла дівчина. Всі знають, хто я і де працюю, проте дуже часто в громадських місцях люди не перестають на мене дивитися Моїм іноземним колегам хлопцям тайки не дають проходу (та що тут казати, колегам: у мого вісімдесятирічного сусіда-американця кількість гелфрендів постійно коливається в діапазоні від трьох до п'яти); тому їм набагато легше розширити своє коло знайомств та влитися у місцеве життя.
Одне з найцікавіших явищ Ісана – місцева кухня. Ісан має репутацію найгострішого регіону країни, не всі тайці можуть їсти місцеві страви, що вже казати про мене. Крім того, провінція, де я живу, знаменита ще одним сумним фактом: це єдине місце в Таїланді, де в деяких містечках досі їдять собак. Одна з найвідоміших страв Таїланду – Сом Там (салат із зеленої папаї), має ісанське походження. На відміну від решти країни, де Сом Там подається із сушеною рибою чи креветками, в Ісані його готують зі свіжою рибою чи консервованим крабом із додаванням щедрої кількості ферментованого рибного соусу. Останній є ще однією кулінарною фішкою регіону. Через це більшість страв Ісана характерний дуже різкий запах. Король азійської їжі - рис, тут теж відрізняється від решти Таїланду. В Ісані його не готують м'яким та розсипчастим, а роблять дуже клейким, щоб зручно було відривати його шматочками. Ларб – інша знаменита страва регіону. Це салат із холодного фаршу, приправлений м'ятою та соком лайма. Іноді фарш подають прямо сирим із додаванням крові. Інший незвичайний салат місцевої кухні Гунг Тен («Танцюючі креветки») готується з живих креветок, приправлених, окрім рибного соусу, соком лайма та перцем чилі. Хоча в основному риба та морепродукти не дуже популярні в регіоні, ісанівці – м'ясоїди. Крім традиційних джерел протеїну, на місцевих ринках можна побачити різних комах, жаб, черепах, яйця мурах (це дуже дорогий делікатес). Тут також їдять щурів та інших дрібних гризунів, але на базарах їх не продають. У кухні часто використовується бамбук. З нього готують салати та його додають у каррі. До речі, останні готуються без додавання кокосового молока як в інших частинах країни.
Незважаючи на те, що за описом місце де я живу, може здатися вкрай екзотичним і непристосованим для іноземців, я дуже рада, що переживаю пандемію саме тут. Так як мій регіон знаходиться далеко від великих міст, він маловідвідуваний, то навіть ті два рази, коли Бангкок і прилеглі регіони накривали досить жорсткі карантинні заходи, у нашому регіоні життя протікало переважно без великих змін. Звичайно, люди дотримуються всіх запобіжних заходів, двічі відкладався початок шкільного року, двічі переходили на онлайн навчання, але в цілому, якщо не рахувати сфери туризму, життя в Таїланді не дуже змінилося через пандемію.
Окрім неймовірно позитивного досвіду роботи з тайськими школярами, звичайно, мене дуже вразили подорожі країною. Мені неймовірно пощастило побачити найкрасивіші місця Таїланду без туристів, у їхній практично незайманій трохи апокаліптичній красі. Внутрішні переїзди, перельоти та «переплави» працюють практично без змін, завжди є місця, де поїсти, а багато навіть найшикарніших готелів пропонують неймовірні знижки. За рік життя в Таїланді я відвідала найвідоміше місто півночі Чанг Маї, стародавню столицю Аюттайя, провінцію Крабі та її відомий райський острів Пі-Пі, східне узбережжя з островами Самуї та Панган.
Я ніколи не пошкодувала, що в березні 2020 року не купила квиток додому і залишилася в Таїланді. Це дозволило мені відкрити найвідвідуванішу країну світу з абсолютно іншої перспективи та побачити її дуже різні, зазвичай приховані від чужих очей, сторони.
